Вулиця мого життя зветься Собача, вдосвіта гавкотом мій наповнений Рим. Тільки замріюся –  пальці покусані, краще – все ж пам’ятати завжди, де  я і з ким.   Сни про кістки і трохи повити на місяць – все що потрібно собаці у вічних парканах, люди так с...
Читати далі →

- поезія та проза Ліни Костенко - дуже різні. Проза - публіцистична, нагадує стрічку новин. 
- читається легко, але суцільно депресивний текст. Проблески іронії на фоні безпросвітної чорноти.
- вміння авторки проникнути у чоловічу психологію, як на мене, дуже сумнівне. Головний герой ...
Читати далі →

*** ви не бачите, з вікон вилазять діди і стрибають, стрибають один за одним? а внизу, як в раю. там не крутять новин. але нам не туди. але нам не туди.   вікна білені чорним, записані в сни, катеринка бринить у моїй голові бо яка нам різниця, чи винні вони? ...
Читати далі →

***  сум'яття вікон. паперові стіни. твій доторк як межа. твій крик немов ти пам'ятаєш сотні тисяч мов. сувої тіней під будинком плинуть - твоя - моя. початок навкруги. заходить сонце,  і зірки над містом спадають розперезаним намистом на твого...
Читати далі →